Есе (Pavel)

Доброго дня шановні викладачі та слухачі даного курсу. Нажаль за освітою я не гуманітарій і написання есе – не мій профіль, але все ж після перегляду даного фільму до мене дійсно прийшло натхнення, а точніше з’явилася потреба висловити свою думку з цього приводу.
В домашньому завданні було наведено три проблемні теми-запитання, відповівши на одне з яких можна було б виконати дану роботу. Мені б хотілося коротко відповісти на всі три, але перше звісно є найбільш болючішим для мене, тому залишимо його на обговорення в кінці даного твору.
Отже, відповідаючи на друге запитання, хочу зізнатися, що даний фільм змінив моє відношення до діалогу, а точніше познайомив з альтернативним визначенням самого поняття діалогу. Зі слів Стейнера, суть діалогу – в русі. Діалог ви можете почати неупереджено, на відміну від переговорів, де потрібно відстоювати свої позиції. Але він також попередньо зауважив, що процес діалогу не передбачає підписання домовленостей чи будь-який інших юридичних паперів, на відміну від переговорів. Тому можна зробити висновок, що діалог – інструментарій осіб, які не є об’єктами (чи суб’єктами) даної конфліктної ситуації і ніяким чином не впливають на неї. Звідси одразу ж випливає відповідь на третє питання: діалог, як інструмент для вирішення конфлікту в умовах саме ВАЖКОГО політичного, етнічного і громадського конфлікту є не можливим без технічної підтримки даного діалогу справді «неупереджених» сторін. Інша справа, що цієї «важкості» конфліктів можна (і треба) уникати на початкових або проміжних стадіях, не даючи їм можливості отримати статус «важких». І саме тут, діалог, як інструмент, є дуже дієвим.
Відповідаючи на попередні два запитання, я мимоволі проводив паралелі із сьогоднішньою ситуацією в Україні. Хочу відзначити, що події в Косово 1999-го року дійсно схожі на ті, що відбуваються у нас зараз. При чому найбільша їхня схожість полягає у протистоянні двох великих суб’єктів : НАТО і РФ, а Косово була відведена лише роль території (об’єкту), населення якої (як серби, так і албанці) постраждало внаслідок протистояння цих двох могутніх гравців. Цінність даного відео полягає в тому що автору вдалося зафіксувати міркування двох конфліктуючих сторін і «до», і «після» самого інциденту. Особисто для себе я виділив декілька їхніх тез:
1) в наслідок конфлікту постраждала велика кількість населення з обох сторін і жодна з жертв не є виправданою;
2) природа насилля полягає не в окремих озлоблених особах – це модель поведінки. Структура насилля тісно пов’язана із сегрегацією. Сегреговане суспільство виникає внаслідок «існування» двох паралельних «правд» і жодна із сторін не зацікавлена в пошуку істини бо для продовження конфлікту потрібні «конкурентні історії»;
3) поки обидві сторони не визнають страхи одне одного, поки не будуть переживати за спільне майбутнє, вони не здатні створити це майбутнє.
4) задавайте питання одне одному – це допомагає знайти істину;
5) не бійтеся вибачатись і вибачати – це дає змогу рухатись далі;
6) і остання головна цитата-запитання: «на скільки ви довіряєте інформації що вам надається?». Мені здається що ключове питання полягає саме у відсутності достовірної інформації в обох сторін конфлікту. Пропаганда ведеться завжди і не оминає жодної із сторін, тому в умовах сучасного широкомасштабного «інформаційного шуму» потрібно вчитися самостійно фільтрувати інформацію, збираючи її з різних джерел.
Хотілося б підсумувати дане есе словами українського філософа Григорія Сковороди: «Всякому городу нрав і права, всяка імєєт свой ум голова…»

(5 votes, average: 9,00 out of 3)
You need to be a registered member to rate this post. Loading...