Работает ли диалог как инструмент решения конфликтов в условиях тяжелого политического, этнического и гражданского конфликта?

Людей завжди розділяли багатство, культура, релігія, етнічне походження, вік , стать- та у кожного, хто б де не жив є одне спільне: жити в мирі, працювати, заробляти, зустрічати схід сонця…
Так діалог можливий і він працює як інструмент вирішення конфліктів в різних умовах. Важливо коли це робити, хто цим має займатись — правильний підхід і конкретні люди. Суспільство розділене — інформація, яка надається ніким не перевіряється, ніхто не знає , що думає інша сторона. Тому саме через діалог можливий шлях до примирення, адже потреби одні і ті самі у всіх: безпека, освіта, комфорт… Щоб зрозуміти один одного, потрібно спілкуватись : прислухатись, шукати інший вихід — а він завжди є. Та чи потрібно, чи хочемо ми цього?
Довіра, щирий інтерес, зрозуміти один одного, а при потребі уточнити і це можливо тільки при зустрічі. Коли ти чесний, поважаєш думку іншого, адже мета у всіх одна — і це об’єднує. Загальнолюдські цінності ще ніхто не відміняв. За допомогою діалогу ми розуміємо конфлікт — цінності інших — це наші цінності, культура — ми поважаємо і нам цікаво пізнавати один одного, ми терпеливі , толерантні, ми вміємо любити…
Чому зруйнована інфраструктура, долі людські, життя — і навіть через 10 років відчуваєш холод …
Косівський конфлікт — це внутрішній конфлікт , в основі якого лежить протистояння двох етнічних груп: сербів, що складають основне населення і албанців, які мають підтримку ззовні і складають більшість населення провінції. Серби виступали за збереження територіальної цілісності, а албанці хотіли самовизначення, вони були не задоволені своєю долею, вважали себе обмеженими (цікаво, що після війни це відчули серби). В результаті внутрішній конфлікт перетворився у громадянську війну. Насильницьке витіснення сербів із краю з однієї сторони і погрози… на адрес іншої. Звичайно світова спільнота намагалась досягти консенсусу між всіма політичними силами і етнічними групами — та не було єдиної думки. В результаті багато сербів виїхало, інші не повернулись до своїх домівок (Наташа живе в Данії…)
Югославська криза неадекватного усвідомлення реальності безпосередніх учасників конфлікту (провідну роль вела одна сторона) . Проблему потрібно було розглядати значно ширше, враховувати всі обставини: політичні, економічні, соціальні, культурні, релігійні. Найважливішим фактором врегулювання є вірне визначення характеру конфлікту: сутність конфлікту — у боротьбі двох етносів за територію й обмежені ресурси. Конфлікт не вирішений — бо не має згоди між без посередніми сторонами конфлікту. В результаті війни втрачені життя (рідні, близькі) , переживання, горе, біль. Вчасно не був поданий план, який би всерйоз врахував культурно-історичні, політичні інтереси — це привело до етнічних чисток. Можна говорити про величезну кількість жертв з обох сторін, про страждання, про порушення прав людини… Етнічні права не виміряються кількістю населення,яке проживає на тій чи іншій території. Покоління змінюються, та примушувати людей від того, що вони вважали невід’ємною частиною себе — це порушення прав нації і особистості.
Те, що відбулось в Косово, показала , що коли зіткнуться дві правди, зовнішнє втручання лише посилює конфлікт. Політика заводить країну в політичний, етнічний і громадянський конфлікт. Косово — історія і сербів і албанців. Саша, Діана, Наташа, Фітім, Артур… всі хотіли одного…

(5 votes, average: 9,00 out of 3)
You need to be a registered member to rate this post. Loading...